фото: enovosty.com
Перший офіційний візит Володимира Зеленського до Белграда став однією з найбільш неоднозначних дипломатичних подій України на Балканах
На тлі традиційно близьких відносин Сербії з Росією український президент зустрівся з Александром Вучичем, а сторони заявили про намір поглиблювати двосторонні зв’язки, співпрацювати у сфері економіки та рухатися до Європейського Союзу
Водночас заява Києва про незмінність позиції щодо Косова спричинила негативну реакцію у Приштині та дала підстави частині західних медіа говорити про «балканську помилку» Зеленського
Однак якщо дивитися на подію не крізь призму емоцій, а з погляду українських інтересів, ситуація виглядає значно складнішою. Для Києва Сербія — це не лише питання Косова чи відносин із Белградом. Це важлива держава Західних Балкан, яка одночасно зберігає тісні зв’язки з Москвою, прагне вступити до ЄС і демонструє готовність розвивати відносини з Україною.
7–8 серпня 2026 року Володимир Зеленський здійснив перший офіційний візит до Сербії
Переговори з Александром Вучичем стосувалися двосторонніх відносин, економічної співпраці, європейської інтеграції та питань безпеки.
Сам факт поїздки українського президента до Белграда є показовим
Сербія залишається однією з найбільш проросійськи орієнтованих держав Європи. Вона не приєдналася до західних санкцій проти Росії та зберігає тісні енергетичні й політичні зв’язки з Москвою.
Водночас Белград не розриває відносин із Києвом
Сербія підтримує територіальну цілісність України на міжнародному рівні, надавала Україні гуманітарну та енергетичну допомогу й декларує підтримку її європейського курсу. Ще у липні Вучич відвідав Київ, де взяв участь у саміті «Україна — Південно-Східна Європа».
Тобто нинішній візит Зеленського до Белграда не виник на порожньому місці. Він став продовженням поступового дипломатичного зближення двох держав.
У випадку Сербії Київ змушений працювати з державою, яка проводить політику балансування
Белград одночасно:
- прагне до членства в Європейському Союзі;
- підтримує територіальну цілісність України;
- не запровадив санкцій проти Росії;
- зберігає тісні відносини з Москвою;
- намагається залишатися важливим гравцем на Балканах.
Для України це створює своєрідне дипломатичне «вікно можливостей».
Не обов’язково очікувати від Сербії різкого розвороту від Росії на користь Заходу. Значно реалістичнішим є інший сценарій — поступове розширення практичної співпраці з Україною без вимоги від Белграда негайно відмовлятися від усіх зв’язків із Москвою.
Саме такий підхід може бути для Києва найбільш прагматичним.
Окремий інтерес для України становить сербський оборонно-промисловий комплекс
Сербія має виробничі можливості, пов’язані з боєприпасами та озброєнням радянських і пострадянських стандартів. Для України це особливо важливо, оскільки значна частина техніки, яка використовується Силами оборони, походить саме з радянської школи.
Західні союзники України переважно працюють у стандартах НАТО, тому пошук боєприпасів старих калібрів залишається окремим завданням.
Водночас тут необхідно відокремлювати підтверджені факти від припущень.
Раніше міжнародні медіа повідомляли про потрапляння сербських боєприпасів до України через треті країни
Однак під час нинішнього візиту Александр Вучич заявив, що Сербія не здійснює прямої військової підтримки України, а питання постачання зброї не було центральною темою переговорів.
Тому говорити, що Зеленський їхав до Белграда винятково «за боєприпасами», було б спрощенням.
Але й повністю виключати військово-технічний інтерес України було б нелогічно.
Найбільше критики після візиту викликала позиція Києва щодо Косова
Україна не визнає незалежність Косова та підтримує територіальну цілісність Сербії. Проте важливо розуміти: це не нова позиція Зеленського і не рішення, ухвалене спеціально заради нинішнього візиту до Белграда.
Україна дотримується цієї політики з 2008 року.
Для Києва питання має не лише балканський, а й фундаментальний міжнародно-правовий вимір.
Україна сама перебуває в ситуації, коли її територіальна цілісність була порушена Росією. Тому підтримка принципу територіальної цілісності держави є для української дипломатії не другорядною деталлю, а одним із базових принципів.
Саме тому вимога до Києва раптом відмовитися від багаторічної позиції щодо Косова виглядала б нелогічною.
Важливо й те, що Україна не є єдиною державою, яка не визнає Косово
Серед членів ЄС незалежність Косова не визнають Іспанія, Греція, Румунія, Словаччина та Кіпр.
Причини у кожної з цих держав різні, але значною мірою вони пов’язані з побоюваннями щодо можливих сепаратистських прецедентів.
Тому українська позиція щодо Косова не означає автоматичної підтримки російської політики чи проросійської Сербії.
Навпаки, тут Україна виходить із власних довгострокових інтересів та принципу непорушності кордонів.
Для Косова ситуація виглядає зовсім інакше
Косовська влада розглядає свою незалежність як результат багаторічного конфлікту з Белградом і болісно реагує на будь-які заяви, які можуть сприйматися як заперечення її державності.
Тому після візиту Зеленського у Приштині пролунала критика, а з публічного простору прибрали великий український банер.
Це, безумовно, неприємний дипломатичний сигнал для Києва.
Але чи означає він стратегічний провал України?
Поки що — ні.
По-перше, позиція Києва щодо Косова не змінилася.
По-друге, Україна не стала на бік Росії у сербсько-косовському конфлікті.
По-третє, дипломатичні відносини з Косовом та Албанією не визначаються виключно одним питанням.
І, нарешті, для Києва сьогодні існує значно ширше коло стратегічних завдань, ніж балканська суперечка.
Не варто розглядати візит Зеленського лише як дипломатичний успіх України
Для Александра Вучича ця зустріч також має власну політичну ціну.
Сербія прагне до ЄС, але одночасно залежить від Росії в енергетичній та політичній сферах.
Відкритий діалог із Києвом дозволяє Белграду продемонструвати Брюсселю, що Сербія не ізольована від європейського порядку денного.
Крім того, для Вучича важливо зберігати можливість маневру між Москвою та європейськими столицями.
Тому сам факт зустрічі із Зеленським не означає, що Сербія «порвала з Росією».
Але він демонструє інше: Москва вже не є єдиним зовнішньополітичним орієнтиром Белграда.
Саме ця тенденція може мати для України довгострокове значення.
За підсумками переговорів сторони заявили про намір поглиблювати економічні зв’язки, співпрацювати в інфраструктурі, енергетиці та продовольчій безпеці
Окремо йшлося про європейську інтеграцію двох держав та перспективу завершення переговорів щодо угоди про вільну торгівлю.
Це важливо, адже українська дипломатія сьогодні працює не лише над отриманням зброї.
Потрібні також:
- нові торговельні партнери;
- підтримка євроінтеграції;
- участь інших держав у відновленні України;
- енергетична співпраця;
- дипломатична ізоляція Росії;
- розширення кола держав, готових працювати з Києвом навіть попри власні складні відносини з Москвою.
У цьому сенсі Сербія є важливим напрямком.
Для України візит до Белграда — це спроба працювати з державою, яка перебуває у складній геополітичній точці між Росією та Європою
І це саме той випадок, коли дипломатія не може бути побудована за принципом «або з нами, або проти нас».
Україні доводиться працювати навіть із тими державами, які не підтримують усіх її зовнішньополітичних рішень.
Тут перетинаються інтереси ЄС, США, Росії, Туреччини та інших держав
Невирішені територіальні й етнополітичні питання залишаються у Боснії і Герцеговині, Північній Македонії та інших країнах регіону.
Для України це означає необхідність проводити дуже обережну політику.
Київ не може дозволити собі втягнутися у внутрішні конфлікти Балкан. Але й самоусунутися від регіону також не може.
Україна сама стала одним із центральних питань європейської безпеки, тому її дипломатична присутність на Балканах поступово набуватиме більшого значення.
Поки що рано називати візит Зеленського до Сербії великим дипломатичним проривом — для цього потрібні конкретні результати, домовленості та їхнє виконання
Але називати його провалом також немає достатніх підстав.
Сербський президент прийняв українського лідера, підтвердив підтримку територіальної цілісності України та готовність розвивати двосторонні відносини. Сторони домовилися поглиблювати економічну співпрацю та взаємодію на європейському напрямку.
При цьому Белград не відмовився від своїх відносин із Москвою, а Київ не змінив позицію щодо Косова.
І саме в цьому полягає реальна суть балканської дипломатії: не вимагати неможливого, а поступово розширювати простір спільних інтересів.
Для України сьогодні важливий кожен такий простір.
Тому візит Зеленського до Белграда варто оцінювати не за кількістю прапорів, які зняли чи залишили на вулицях Приштини, і не за гучністю заголовків у медіа. Його справжня цінність стане зрозумілою тоді, коли дипломатичні домовленості перетворяться на конкретні економічні, політичні, безпекові та євроінтеграційні результати.
Поки що це не виглядає як провал. Радше — як складна спроба України закріпитися на Балканах там, де Росія десятиліттями вважала цей регіон своєю зоною впливу.
Джерело: Економічні новини
