фото: Kevin Lamarque/Reuters
У другій каденції президентства Дональд Трамп перетворив особисту рису – непередбачуваність – на ключову доктрину зовнішньої політики США
Те, що раніше розглядалося як примха характеру, нині стало інструментом міжнародного тиску. Така стратегія, відома у політичній науці як “теорія божевільного” (Madman Theory), має як тактичні здобутки, так і стратегічні ризики.
Непередбачуваність як державна стратегія
Як зазначає професор міжнародних відносин Лондонської школи економіки Пітер Трубовіц, Дональд Трамп централізував прийняття рішень у сфері зовнішньої політики в такому обсязі, якого не було з часів Річарда Ніксона.
Саме характер президента, його інстинкти й емоційні реакції дедалі частіше визначають напрям дій США на світовій арені.
Це створює атмосферу постійної напруги, в якій союзники не можуть передбачити позицію Вашингтона, а супротивники змушені рахуватися з можливістю різкої ескалації. Саме це й є суттю “теорії божевільного”: переконати опонента, що ти здатен на радикальні кроки – навіть ірраціональні – аби примусити його до поступок.
Найяскравіший приклад дії цієї доктрини – різке збільшення витрат країн НАТО на оборону
Ще кілька років тому більшість країн-учасниць не досягали мінімальних показників у 2% ВВП. Сьогодні, на тлі непевності щодо зобов’язань США, деякі з них заявили про збільшення оборонного бюджету до 5%.
Угоди з Великою Британією, Канадою, Японією – укладені під тиском – стали ще однією демонстрацією того, як непередбачуваність Трампа сприяє перегляду умов на користь США.
Проте непослідовна поведінка Вашингтона породжує втрату довіри з боку партнерів
Країни Європи дедалі активніше заявляють про необхідність стратегічної автономії. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц прямо зазначив, що Європа має бути готова до незалежної оборонної політики, якщо США остаточно переорієнтуються на внутрішні або азійські пріоритети.
Крім того, непередбачуваність погано працює проти опонентів, які не піддаються тиску чи лестощам.
Росія, Іран, Китай – ці держави, маючи власні інтереси, або ігнорують загрози, або адаптуються до нової геополітичної реальності. У випадку з Іраном експерти вже прогнозують, що атака США може підштовхнути Тегеран до активного створення ядерної зброї – на противагу заявленій меті Вашингтона.
Доктрина “божевільного лідера” дає США короткострокову перевагу у перемовинах, особливо з союзниками, які прагнуть уникнути конфліктів
Але в довгостроковій перспективі вона підриває глобальну довіру до США як стабільного партнера, знижує авторитет у міжнародних організаціях і формує ворожі коаліції.
Попри зовнішній ефект сили, стратегія непередбачуваності є надзвичайно вразливою: якщо її суть стає передбачуваною, вона втрачає ефективність.
У сучасному світі, де глобальна стабільність все більше залежить від передбачуваної дипломатії, непостійність лідера може стати не так перевагою, як джерелом системної кризи. І хоча наразі доктрина непередбачуваності “працює”, її реальна ціна для міжнародного порядку – ще попереду.
Джерело: ВВС
