фото: BS News/Ai
В Україні знову обговорюють доцільність мобілізації чоловіків старших вікових груп
Одним з аргументів у дискусії стала теза, що середня тривалість життя українських чоловіків нібито скоротилася до 57,3 року — тобто є меншою за граничний мобілізаційний вік.
Демографи застерігають: достовірно розрахувати такий показник під час повномасштабної війни надзвичайно складно, а порівнювати очікувану тривалість життя при народженні з віком конкретного 50- чи 59-річного чоловіка методологічно некоректно.
Нова хвиля дискусій щодо мобілізаційного віку виникла після публікації співзасновника Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова Геннадія Друзенка
Він порівняв вікові межі мобілізації в різних країнах та історичних періодах і порушив питання доцільності призову чоловіків після 50 років.
Особливу увагу в соцмережах привернула наведена ним цифра — 57,3 року як нібито середня очікувана тривалість життя чоловіків у сучасній Україні. На цьому тлі проводиться паралель із чинною граничною віковою межею перебування військовозобов’язаних на військовому обліку — 60 років.
Однак фахівці з демографії наголошують: ці показники не можна механічно зіставляти.
Друзенко звернувся до історичних прикладів і зазначив, що масове залучення чоловіків віком понад 50 років до війська було характерним передусім для держав, які опинялися у критичному військовому становищі
Як приклади він навів Німеччину та Японію наприкінці Другої світової війни.
На його думку, українська модель потребує перегляду, оскільки значна частина молодших громадян не підлягає обов’язковій мобілізації, тоді як військовозобов’язаними залишаються чоловіки передпенсійного віку, частина з яких уже має хронічні захворювання.
Саме в цьому контексті він звернув увагу на співвідношення граничного мобілізаційного віку та показника тривалості життя чоловіків.
Дискусія швидко вийшла за межі питання мобілізації.
Фактично вона торкнулася іншої проблеми — як правильно читати демографічну статистику під час війни.
Заступник директора з наукової роботи Інституту демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України Олександр Гладун поставив під сумнів можливість вважати цифру 57,3 року достовірним актуальним показником
За його словами, для повноцінного розрахунку необхідно мати щонайменше два великі масиви інформації: актуальну статево-вікову структуру населення та дані про смертність у кожній віковій групі.
Через повномасштабну війну, масштабну внутрішню та зовнішню міграцію, окупацію частини територій та інші демографічні зміни отримати повну картину населення України надзвичайно складно.
Гладун наголошує, що для визначення очікуваної тривалості життя необхідно аналізувати вікові групи фактично від народження до найстаршого віку. Тому твердження про 57 років без відповідного повноцінного розрахунку він пропонує розглядати лише як експертну оцінку.
І це принципове уточнення, оскільки фраза «середній український чоловік живе 57 років» може створювати хибне уявлення про те, що більшість чоловіків помирають приблизно в цьому віці.
Демографічний показник означає зовсім інше.
Показник, який найчастіше використовується в міжнародній та українській демографічній статистиці, — це середня очікувана тривалість життя при народженні
Він показує, скільки в середньому могла б прожити людина, яка народилася у певному році, якби протягом усього її життя вікові показники смертності залишалися такими самими, як у році, для якого здійснюється розрахунок.
Це статистична модель, а не прогноз дати смерті конкретної людини.
Саме тому показник очікуваної тривалості життя при народженні не можна прямо застосовувати до чоловіка, якому вже виповнилося 50, 55 або 59 років.
Людина, яка досягла певного віку, вже пройшла попередні ризики смертності, що враховувалися під час розрахунку показника при народженні. Для неї демографи розраховують очікувану кількість років подальшого життя саме з досягнутого віку.
Показовими є наведені Гладуном довоєнні дані за 2019 рік
Тоді середня очікувана тривалість життя чоловіків при народженні становила 66,9 року. Однак для чоловіка, який уже досяг 50-річного віку, очікувана тривалість подальшого життя становила ще 22,3 року.
Тобто за тієї моделі смертності йшлося орієнтовно про досягнення 72,3 року, а не про смерть у 66,9 року.
Для чоловіка, який уже досяг 60 років, очікувана тривалість подальшого життя становила ще 15,5 року — умовно приблизно до 75,5 року.
Для 20-річних чоловіків показник становив ще 47,8 року, а для тих, хто досяг 100 років, — ще 2,2 року.
Саме цей нюанс суттєво змінює сприйняття статистики.
Навіть якщо припустити, що актуальна очікувана тривалість життя чоловіків при народженні справді становила б близько 57 років, це не означало б, що чоловікові у 50 років у середньому залишилося сім років життя, а 59-річний чоловік уже «пережив» статистично очікуваний вік
Для відповіді на питання про перспективи життя чоловіків 50+ необхідний інший показник — очікувана тривалість подальшого життя після досягнення відповідного віку.
Тому аргумент «чоловіки живуть у середньому 57 років, а мобілізують до 60» сам по собі не є коректним демографічним порівнянням.
Водночас це не дає автоматичної відповіді на інше питання — наскільки ефективною з військового, медичного та соціального погляду є мобілізація людей різного віку. Це вже окрема дискусія, яка потребує аналізу стану здоров’я військовозобов’язаних, характеру посад у війську, фізичних вимог до конкретних завдань та реальних потреб Сил оборони.
Дискусія навколо чоловіків 50+ часто зводиться до двох крайнощів: або старший вік автоматично ототожнюється з непридатністю, або віковий фактор фактично ігнорується
Насправді питання складніше. Двоє людей одного паспортного віку можуть мати принципово різний стан здоров’я, фізичну підготовку та професійні навички. Так само служба у війську не обмежується безпосередньою участю в штурмових діях.
Тому демографічна статистика сама по собі не може визначати, кого доцільно мобілізувати і на які посади призначати.
Історія з показником 57,3 року демонструє ширшу проблему: під час війни статистичні показники легко перетворюються на аргументи в емоційних суспільних дискусіях, навіть коли методологія їхнього розрахунку залишається поза увагою
Науковці наголошують, що зараз Україна не має всього набору даних, необхідного для такого ж точного демографічного аналізу, який був можливий до повномасштабного вторгнення.
Тому цифру 57,3 року не варто трактувати як доведений факт про те, до якого віку «в середньому доживає» сучасний український чоловік.
А головне — навіть показник очікуваної тривалості життя при народженні не можна напряму зіставляти з граничним мобілізаційним віком.
Дискусія щодо служби чоловіків після 50 років може і повинна вестися — з огляду на оборонні потреби країни, стан здоров’я людей, ефективність комплектування армії та демографічні наслідки війни.
Однак аргументація в такій чутливій темі потребує коректних даних: статистика має пояснювати реальність, а не ставати зручним числом для підтвердження вже сформованої позиції.
Джерело: ТСН
