фото: freepik
Український суд уперше визнав воєнним злочином використання окупаційної «судової системи» для переслідування цивільного населення на тимчасово окупованій території Крим
Йдеться про колишнього «суддю» незаконно створеного «Київського районного суду Сімферополя», якого засудили до 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Відповідний вирок став одним із найважливіших прецедентів у практиці притягнення до відповідальності осіб, які після окупації Криму перейшли на бік Росії та брали участь у політичних репресіях проти громадян України.
За даними Офісу Генерального прокурора, суд визнав доведеним, що обвинувачений після окупації півострова добровільно перейшов на службу державі-агресору, склав присягу РФ та обійняв посаду в незаконно створеній судовій структурі окупаційної влади.
У прокуратурі наголошують, що справа стосується не просто колабораційної діяльності, а використання псевдосудової системи як інструменту політичного переслідування цивільного населення
Суд встановив, що під виглядом здійснення «правосуддя» окупаційна адміністрація системно порушувала фундаментальні права громадян України, зокрема право на справедливий суд та захист від політично мотивованого переслідування.
Українські правоохоронці підкреслюють: застосування російського законодавства на території окупованого Криму суперечить нормам міжнародного гуманітарного права, оскільки півострів відповідно до міжнародного права залишається частиною України.
Одним із ключових епізодів справи стало переслідування заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза
У 2015 році окупаційний «суддя» неодноразово продовжував йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою через участь у мирному мітингу на підтримку територіальної цілісності України.
Фактично йшлося про криміналізацію мирного протесту та придушення проукраїнської позиції кримських татар після анексії Криму.
Ще одним епізодом стало незаконне засудження українського активіста Олександра Костенка до 4 років і 2 місяців позбавлення волі
Підставою для вироку стала його участь у подіях Революція Гідності у Києві.
Слідство вважає, що таким чином окупаційна влада фактично карала громадян України за політичну позицію та підтримку європейського курсу держави.
Суд дійшов висновку, що дії окупаційного «судді» порушували:
- Женевські конвенції;
- Конвенція про захист цивільного населення під час війни;
- Додатковий протокол І до Женевських конвенцій.
У прокуратурі зазначають, що навіть в умовах окупації цивільне населення має право на справедливий суд, а окупаційна адміністрація не може використовувати судову систему як механізм репресій.
Як повідомили у прокуратурі АР Крим та міста Севастополя, засуджений нині продовжує працювати на окупаційну адміністрацію — уже на тимчасово захопленій частині Херсонської області
Також він перебуває під санкціями Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки, Швейцарії, Японії та України.
Керівник прокуратури автономії Наріман Сулейманов заявив, що вирок став результатом системної роботи українських прокурорів із документування воєнних злочинів навіть без фізичного доступу до окупованих територій.
Цей вирок став першим випадком в українській судовій практиці, коли діяльність окупаційної «судової системи» прямо визнано складовою воєнного злочину
Фактично суд підтвердив кілька принципових позицій:
- окупаційні «суди» можуть бути елементом репресивної політики держави-окупанта;
- судді, які працюють у таких структурах, несуть персональну відповідальність;
- переслідування цивільних за політичні погляди під виглядом «правосуддя» є порушенням міжнародного гуманітарного права.
Експерти вважають, що це рішення може стати важливим аргументом для майбутніх міжнародних процесів щодо злочинів Росії на окупованих територіях України.
Вирок у справі кримського окупаційного «судді» демонструє, що Україна поступово формує новий підхід до оцінки діяльності окупаційних адміністрацій — не лише як політичного явища, а як механізму системного порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права.
Для української сторони це також важливий елемент формування доказової бази воєнних злочинів Росії — не тільки на полі бою, а й у сфері незаконного «правосуддя», яке використовувалося для тиску, залякування та переслідування цивільного населення на окупованих територіях.
