фото: BS News/Ai
Зміна зовнішньополітичного курсу США змушує Європу переглядати підходи до власної безпеки та підтримки України
На тлі тривалої російської агресії європейські держави більше не можуть розраховувати виключно на американську військову допомогу. Відтак ключовим завданням стає формування самостійної європейської системи оборони, в якій Україна має відігравати не роль отримувача допомоги, а повноцінного стратегічного партнера.
Про це йдеться в аналітичному матеріалі Центру «Нова Європа», підготовленому для постійної рубрики «Нова Європа цікавиться» на TSN.ua.
Європейські та українські експерти проаналізували, які кроки необхідні для поглиблення оборонної співпраці, подолання дефіциту озброєння та створення довгострокових механізмів протидії російській загрозі.
Головний висновок експертів: Європі необхідно перейти від ситуативної військової допомоги Україні до системного партнерства, заснованого на спільному виробництві зброї, обміні технологіями, передбачуваному фінансуванні та інтеграції оборонних промисловостей.
Одним із найважливіших інструментів забезпечення українських оборонних потреб французький експерт Франсуа Хейсбург, старший радник з питань Європи Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS), вважає використання заморожених активів Центрального банку Росії
За його оцінкою, близько 200 млрд євро російських коштів, що перебувають під управлінням Euroclear у Брюсселі, могли б стати джерелом фінансування українських військових потреб, зокрема після 2027 року.
На думку експерта, таке рішення дозволило б не лише покрити частину дефіциту оборонного фінансування, а й зменшити залежність підтримки України від політичної ситуації в окремих європейських країнах. Крім того, використання російських коштів могло б послабити аргументи політичних сил, які виступають проти подальшої допомоги Києву, апелюючи до фінансового навантаження на європейських платників податків.
Водночас Хейсбург звертає увагу на внутрішньополітичний чинник. Україна повинна забезпечувати незалежність антикорупційних інституцій і демонструвати послідовну боротьбу з корупцією. За його словами, обґрунтовані звинувачення в корупції в державних органах, які отримують європейське фінансування, безпосередньо підривають довіру європейських партнерів.
Експерт також наголошує на необхідності розширення обміну бойовими даними та спільного використання прав інтелектуальної власності між українськими й європейськими оборонними підприємствами.
Європейська безпека формуватиметься не лише в межах ЄС і НАТО
Сьюзан Стюарт, старша наукова співробітниця Німецького інституту міжнародних відносин і безпеки (SWP), вважає, що Європейський Союз уже посилив свою роль у сфері оборони, зокрема в питаннях закупівель та розвитку оборонно-промислової співпраці.
Одним із напрямів інтеграції України вона називає участь у європейській програмі SAFE, яка передбачає фінансову підтримку спільних оборонних закупівель і зміцнення оборонно-промислових спроможностей держав Європи.
Однак, на думку Стюарт, внутрішні розбіжності між країнами ЄС обмежують можливості Брюсселя стати єдиним центром ухвалення безпекових рішень.
Тому важливу роль у формуванні нової архітектури європейської безпеки можуть відіграти гнучкіші міждержавні об’єднання.
Серед них експертка називає:
- Об’єднані експедиційні сили (JEF);
- Нордично-балтійську вісімку (NB8);
- формати E3/E5;
- Коаліцію охочих.
На її переконання, Україна повинна активніше долучатися до цих форматів, щоб не просто отримувати рішення європейських партнерів, а безпосередньо впливати на формування майбутньої системи безпеки континенту.
Це особливо важливо з огляду на практичний досвід української армії, яка вже кілька років протистоїть повномасштабній російській агресії та має унікальні напрацювання у сфері сучасної війни.
Колишній посол Данії в НАТО Карстен Зондергаард наголошує: зміна політики Сполучених Штатів означає, що Європа повинна взяти на себе значно більшу відповідальність за підтримку України
Водночас він застерігає від повної відмови від американської військової продукції. Частину критично важливих систем озброєння європейські країни поки що не здатні виробляти самостійно.
Саме тому Зондергаард пропонує зберегти закупівлі американської зброї через механізм PURL, за яким європейські держави фінансують придбання американського озброєння для України.
Серед інших пріоритетів він виділяє:
- Збільшення європейського виробництва зброї та військового обладнання.
- Забезпечення України довгостроковою фінансовою підтримкою.
- Розширення спільних оборонних підприємств між європейськими та українськими компаніями.
- Розвиток власних європейських оборонних спроможностей, щоб не залежати від зовнішніх постачальників у критично важливих сферах.
За словами дипломата, необхідні фінансові ресурси цілком доступні для європейських держав. Головною перешкодою залишається не стільки брак коштів, скільки політична воля.
Особливу увагу проблемі технологічної залежності Європи приділяє Густав Грессель, експерт з безпеки та оборони, асоційований старший аналітик Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR)
Він вважає, що попередня модель європейської безпеки, за якої основна відповідальність за військову підтримку України покладалася на США, виявилася стратегічно вразливою.
Наслідки цієї залежності стали особливо помітними після зміни американської політики. Україна зіткнулася з дефіцитом фінансування, а також нестачею критично важливих систем озброєння, зокрема ракет-перехоплювачів для протиповітряної оборони та авіаційних боєприпасів класу «повітря — повітря».
Грессель звертає увагу, що нарощування виробництва складних військових систем потребує значного часу. Водночас просте збільшення виробництва дешевих безпілотників уже не може розв’язати всі проблеми сучасної війни.
Європі необхідно створювати повноцінну технологічну екосистему, яка охоплюватиме:
- радіоелектронну розвідку;
- системи зв’язку;
- космічні технології;
- обчислювальні потужності;
- штучний інтелект;
- робототехніку;
- сучасні безпілотні та протиповітряні системи.
На думку експерта, саме інтеграція цих напрямів дозволить Європі створити ефективну оборонну промисловість, здатну швидко адаптуватися до нових загроз.
Важливим елементом такої співпраці має стати розподіл виробничих функцій між Україною та європейськими партнерами. Україна може забезпечувати розроблення, випробування та вдосконалення технологій на основі реального бойового досвіду, тоді як європейські держави мають промислові потужності й фінансові ресурси для масштабування виробництва.
Окремою проблемою Грессель називає небажання деяких європейських держав фінансувати спільні проєкти, якщо основні економічні вигоди отримуватимуть інші країни ЄС. Така конкуренція, на його думку, гальмує модернізацію європейської оборони.
Старший аналітик Центру «Нова Європа» та Європейської ради з міжнародних відносин Лео Літра пропонує принципово змінити підхід до українсько-європейської взаємодії
«Ми маємо перестати сприймати це як допомогу й почати ставитися до цього як до партнерства»,
— наголошує експерт.
За його словами, ключовим завданням має стати інтеграція українського та європейського оборонно-промислових комплексів через спільні закупівлі, виробництво й узгодження нормативних процедур.
Наразі цьому заважають бюрократичні перешкоди, відмінності в стандартах, правилах закупівель і процедурах сертифікації. Частина європейських програм була створена ще до повномасштабного вторгнення, тому участь України в них досі потребує спеціальних винятків.
Літра пропонує запровадити прискорену сертифікацію військових систем, ефективність яких уже підтверджена в бойових умовах. Це дозволило б швидше інтегрувати українські розробки в європейські оборонні програми.
Не менш важливим питанням є довгострокове фінансування. Такі програми, як SAFE, EDIP та Європейська оборонна промислова програма, формують основу для майбутньої співпраці. Однак короткострокові бюджетні цикли не відповідають реальним потребам оборонного виробництва, адже створення нових виробничих ліній може тривати роками.
Окремо експерт наголошує на захисті українських технологій, інтелектуальної власності та бойових даних
Без чітких гарантій у цих питаннях українські компанії не матимуть достатніх стимулів передавати партнерам свої найцінніші розробки.
Ще один напрям — спрощення доступу українських оборонних підприємств до європейських закупівель і тендерів. Україна, переконаний Літра, повинна брати участь у формуванні правил європейського оборонного ринку, а не лише пристосовуватися до них.
Подібної позиції дотримується Тадеуш Іванський, керівник відділу Білорусі, України та Молдови Центру східних досліджень (OSW)
Він наголошує, що головною перевагою України є практичні знання, отримані безпосередньо під час війни. Йдеться насамперед про розроблення та застосування багатодоменних безпілотних систем, швидку адаптацію військових технологій і здатність оперативно змінювати тактику відповідно до ситуації на полі бою.
Натомість Європа має фінансові ресурси, сучасні технології та промислові потужності, необхідні для масштабування виробництва.
Таким чином, можливості двох сторін є взаємодоповнювальними. Україна може забезпечити технологічну експертизу та практичне тестування розробок, а європейські партнери — інвестиції, виробничу інфраструктуру та доступ до ширших ринків.
Як приклад уже наявної взаємодії Іванський наводить ініціативу Drone Deals та спільне виробництво безпілотників у європейських країнах на основі українських технологій і досвіду.
Водночас експерт застерігає: оборонне партнерство не повинно розглядатися як автоматичний шлях України до членства в ЄС.
Європейська інтеграція передбачає виконання чітких критеріїв, гармонізацію законодавства з правом Євросоюзу, забезпечення верховенства права та проведення структурних реформ.
На думку Іванського, проблеми корупції, недостатнього державного управління та зрощення політичних і бізнесових інтересів можуть негативно впливати на довіру європейських партнерів. Тому розвиток оборонної співпраці має супроводжуватися внутрішніми реформами.
Директор чеського аналітичного центру «Європейські цінності для безпекової політики» Якуб Янда пропонує зосередитися на трьох основних напрямах
Перший — інституціоналізація багаторічного оборонного фінансування. Європейський Союз повинен створити передбачувану систему фінансової підтримки України, яка не залежатиме від виборчих циклів та зміни урядів у країнах Європи. Окремим джерелом коштів експерт називає заморожені російські суверенні активи.
Другий — прямі закупівлі та спільне виробництво озброєння. Янда пропонує використовувати досвід чеської ініціативи із закупівлі артилерійських боєприпасів і спрямовувати європейські кошти безпосередньо на українські оборонні підприємства.
Особливо перспективними напрямами він вважає виробництво безпілотників, засобів радіоелектронної боротьби та боєприпасів. Розміщення такого виробництва в Україні дозволяє скоротити логістичні витрати й швидше реагувати на потреби фронту.
Третій напрям — посилення коаліційних форматів співпраці. На думку експерта, замість очікування одностайних рішень усіх держав ЄС необхідно активніше залучати групи країн, готових діяти спільно та оперативно.
Це дозволить поєднати фінансові можливості Євросоюзу з гнучкістю міждержавних оборонних об’єднань.
Позиції експертів із Франції, Німеччини, Данії, Польщі, Чехії та України демонструють спільне розуміння головної проблеми: Європа більше не може відкладати створення власних оборонних спроможностей, а підтримка України повинна стати частиною довгострокової стратегії захисту континенту.
Водночас запропоновані рішення виходять далеко за межі звичайного збільшення військової допомоги. Йдеться про формування єдиного оборонно-промислового простору, в якому Україна матиме доступ до фінансування, технологій і європейських ринків, а партнери отримуватимуть доступ до українських розробок, бойових даних та унікального досвіду сучасної війни.
Серед першочергових завдань:
- створення багаторічного механізму фінансування української оборони;
- розширення спільного виробництва озброєння та військової техніки;
- використання заморожених російських активів для підтримки України;
- спрощення сертифікації та закупівель української оборонної продукції;
- захист інтелектуальної власності й технологічних розробок;
- інтеграція України в європейські безпекові формати;
- продовження антикорупційних та інституційних реформ.
Важливо й те, що експерти не пропонують повністю відмовлятися від американської військової підтримки.
Навпаки, з огляду на залежність від окремих американських систем озброєння, трансатлантична співпраця залишається необхідною. Однак Європа повинна мати власні ресурси та можливості для захисту своїх інтересів незалежно від політичних змін у Вашингтоні.
Головний стратегічний висновок полягає в тому, що російська загроза є довгостроковою, тоді як політика окремих західних урядів може змінюватися значно швидше. Тому безпека України та Європи не може ґрунтуватися на тимчасових політичних домовленостях або ситуативній допомозі.
Україна вже має те, чого бракує багатьом європейським арміям, — досвід протистояння повномасштабній війні та практичне розуміння сучасного поля бою. Європа, зі свого боку, володіє ресурсами для перетворення цього досвіду на масштабні оборонні спроможності.
Питання тепер полягає в тому, чи вистачить європейським державам політичної волі, щоб перетворити взаємну зацікавленість на реальну систему колективної безпеки.

