фото: bessarabiainform.com
На мальовничому березі річки Чага у селі Введенка Саратської громади стоїть святиня, що стала символом віри, милосердя та стійкості духу – Тамурська, або Свято-Введенська обитель
Її історія сягає початку XIX століття, коли на території сучасної Бессарабії оселялися православні переселенці з різних регіонів Російської імперії.
Після Бухарестського миру 1812 року ця місцевість приваблювала віруючих, які шукали спокою й духовного прихистку
Близько 1827 року група переселенців заснувала тут нове поселення – Тамуру, назване на честь одного з перших поселенців. Саме в цьому місці згодом виникла обитель, яка стала духовним і соціальним центром півдня Одещини.
Її засновником був монах Іаков Тамурський (у миру Іван Кривцов), відомий учень святого Феодосія Балтаґулова
Його метою було створити притулок для тих, хто опинився на межі – знедолених, сиріт, хворих і скалічених. За підтримки однодумців Іаков заснував братство, яке згодом перетворилося на Покрово-Богородичне – справжнє серце духовного життя регіону.
У 1847 році обитель була офіційно заснована
Тут діяли лікарня, притулок і храм, присвячений Введенню у храм Пресвятої Богородиці.
З часом Тамурська обитель стала відомим паломницьким центром Бессарабії. Сюди з’їжджалися прочани з Києва, Херсона, Одеси та навіть із далеких губерній.
Період радянської влади став трагічним — у 1947 році обитель ліквідували, а ченців розігнали. Святині занепали, будівлі зруйнувалися. Проте духовний вогонь, запалений Іаковом Тамурським, не згас.
Відродження обителі почалося вже у незалежній Україні
Зусиллями місцевих віруючих і волонтерів у 2000-х роках було відновлено кілька святинь:
- Свято-Введенський храм — відбудований у сучасному вигляді;
- Храм Всіх Святих на кладовищі (2010 р.);
- Часовня братів Кривцових — у пам’ять про засновників;
- Покровський трапезний храм, зведений для прийому паломників і проведення богослужінь.
Сьогодні Тамурська обитель знову стала місцем духовного відродження, милосердя та підтримки для всіх, хто шукає спокою й віри
За словами місцевої волонтерки Ольги Небоги, саме тут зберігається не лише пам’ять про минуле, а й жива традиція доброти – традиція, що єднає покоління і надихає людей допомагати одне одному.
Джерело: Бесарабія INFORM
